Дослідження 2009 року, опубліковане в Current Biology, показало, що свійські коти домішують високочастотний елемент у своє муркотіння, коли намагаються отримати їжу, і цей елемент потрапляє приблизно в той самий акустичний діапазон, що й плач немовляти. Дослідження під керівництвом Карен Маккомб з Університету Сассексу виявило пік між 220 і 520 Гц із середнім значенням 380 Гц, прихований усередині звичайного низького гуркотіння котячого муркотіння.
П'ятдесят добровольців прослухали записи цього так званого випрошувального муркотіння та оцінили їх. Команда, яка стояла за цією роботою, дійшла висновку, що вбудований високочастотний компонент нагадує плач немовляти, що може пояснити, чому цей звук так важко ігнорувати.
Що насправді виміряли дослідники
Муркотіння зазвичай розташоване в низькочастотному діапазоні — це рівномірне гуркотіння, яке сприймається як задоволення. Команда Маккомб виявила дещо інше в муркотінні, яке виникає, коли кіт хоче їсти. Окремий високочастотний пік з'являвся всередині сигналу, сягаючи від 220 до 520 Гц і в середньому 380 Гц.
Саме за цю частину муркотіння людське вухо може чіплятися, навіть не усвідомлюючи цього. Решта муркотіння звучить нормально. Елемент, схожий на плач, вбудований, а не накладений зверху — ось чому випрошувальне муркотіння може звучати приємно й водночас нагально.
Чому порівняння з дитячим плачем має значення
Дослідницька команда описала високочастотний компонент як такий, що нагадує плач людського немовляти. Це порівняння не просто барвистий спосіб описати звук, схожий на нявкання. Плач немовлят є добре відомим тригером для уваги дорослих, і акустичний збіг свідчить про те, що коти, можливо, випадково натрапили на частотний діапазон, на який люди вже налаштовані реагувати.
Дослідники не стверджували, що коти навмисно імітують немовлят. Йдеться про акустику, а не про намір. Але цей збіг дає правдоподібне пояснення того, чому людям важче відфільтрувати випрошувальне муркотіння, ніж звичайне.
Як тестували муркотіння
П'ятдесят добровольців оцінили випрошувальне муркотіння. Їхні оцінки — це та половина дослідження, що стосується реакції людини, тобто частина, яка перевіряє, чи справді вбудована частота змінює те, як люди чують цей звук. Спочатку був акустичний аналіз; оцінки слухачів з'явилися після нього.
Це не було великомасштабне опитування чи міжвидовий експеримент. Це було сфокусоване дослідження одного конкретного типу муркотіння, який виміряли, а потім відтворили невеликій групі слухачів. Про цю вузьку сферу варто пам'ятати. Висновок стосується випрошувального муркотіння, а не всіх котячих вокалізацій.
Що дослідження не з'ясовує
Дослідження не пояснює, як утворюється високочастотний елемент, і чи роблять це всі коти. Воно також не встановлює, що коти використовують цей звук стратегічно, а не як автоматичну реакцію на голод. І воно нічого не каже про те, як собаки, птахи чи інші домашні тварини могли б використовувати подібні акустичні хитрощі — це поза межами цієї роботи.
Натомість воно дає вимірюваний опис звуку, який багато власників котів упізнають, але мало хто може назвати. Муркотіння, яке з'являється під час годування, — це не просто гучніша версія муркотіння у спокої. Воно несе виразний частотний пік, близький до плачу, на який люди вже реагують. П'ятдесят слухачів почули його й оцінили. Акустичні дані підтверджують те, на що вони реагували.
Дослідження залишається орієнтиром для всіх, хто вивчає, як свійські коти спілкуються з людьми. Майбутні роботи мали б перевірити, чи зберігається ця закономірність у різних котів, порід і контекстів — і чи з'являється схожий на плач пік в інших звуках випрошування. Наразі цей висновок залишається конкретним, виміряним твердженням про один тип муркотіння та людські вуха, що його чують.
